* » » Перший лящ

**

Перший лящ

Перший лящ


Ну що Коля, підеш зі мною завтра на Оредіж? Що за дурні запитання задають інколи ці дорослі! Ну хто ж відмовиться від ловлі на Оредежі, варіння юшки, ночівлі при багатті?! Від самого приїзду дядька Льоші Коля тільки і мріяв про це, а він ще запитує!
Замість відповіді Коля, дванадцятирічний голенастий хлопчисько, не допивши чай, вибіг з кімнати, розшукав у сарайчику лопату і кинувся на город - копати хробаків для
ранішньої ловлі.


Весь вечір пройшов у приготуванні і зборі. Дядько Льоша, розташувавшись біля віконця, неквапливо і з задоволенням перевіряв свої рибальські снасті. Чого тільки не було в його чорній шкіряній сумці! Чотири котушки з жилковими волосінями, складний багорик, кілька донних вудок із дзвіночками, набір поплавців, тягарців, і повідців різної товщини і кольору з гачками від найменших до найбільших. Усе це було ретельно упаковано, складено
у спеціальні баночки і коробки, усе пофарбовано і полаковано. Утім, Коля у глибині
душі нехтував весь цей парадний блиск і надавав перевагу простому бамбуковому вудлищу без усяких кілець і котушок. Клювала б риба, а вже витягти її без котушки зуміє!

Вийшли на світанку, коли ще не можна було вгадати, де буде сходити сонце - таким однаковим, блакитно-сірим було все небо. Подекуди на ньому ще виднілися яскраві, ранкові зірочки. Глухо стукнула хвіртка, і обоє риболови, великий, важкий дядько Льоша і маленький, щуплий поруч з ним Коля, здригаючись від ранкового холоду, бадьоро крокували тихою вулицею. Пил, що влігся за ніч, на дорозі м'яко глушив їхні кроки. Підганяло нетерпляче бажання скоріше закинути вудки, і вони йшли швидко й мовчки. До ріки було чотири кілометра, але з приємними думками час летів непомітно. От уже видно і село, що стоїть на березі Оредежу. Тепер тільки минути старий млин, обійти довгу скотарню і... От він, Оредіж!

Знайома і завжди по-новому прекрасна картина відкрилася перед ними: біля самих ніг починався крутий берег, а внизу, вліво і вправо простиралась широка долина, схожа на русло величезної, давно зниклої ріки. Далеко, по тій стороні, було видно покритий сосновим лісом другий високий берег ріки, а по дні долини, що перетворилась у просторі заливні луги, звивалася сріблиста річка Оредіж, обросла чагарником.

І все було покрито легким серпанком, з'являлися і густіли тумани.
Як завжди, мовчки постоявши і помилувавшись, обоє риболови стали спускатися вузькою, звивистою стежиною.
Не дійшовши і до половини, Коля кинувся вниз бігцем, а за ним, не стерпівши, важкою риссю рушив і дядько Льоша. Унизу їх охопили вогкість і холод. Тепер туман зовсім сховав далекий берег і ліс, і тільки подекуди смутно виднілися темні шапки вільхових і вербових кущів уздовж русла Оредежу. Туман повільно повз над лугами, і здавалося, що кущі відірвалися від землі і кудись спливають...

По коліно в мокрій, як після дощу, траві, залишаючи за собою дві темні стежинки, двоє рибаків навпростець направилися до ріки. Від води пахнуло теплом і тим особливим річковим запахом, від якого солодко стискається серце кожного риболова. Білясті, примарні пласти туману стелилися над самою водою і, повільно відриваючись від неї, піднімалися нагору. Жоден листок не ворушився, жоден струмок не порушував дзюркотом спокійної течії ріки. Тиша, повна тиша на багато кілометрів навколо... І мимоволі підкоряючись їй, приглушеним голосом, майже пошепки, маленький риболов запитав у великого:
- Тут почнемо?
- Тут...- так само тихо відповів дядько Льоша і, відійшовши трохи вбік, став розпаковувати свої вудки.

Поки він знімав з них чохол, складав коліна і наладжував котушки, Коля уже встиг розмотати свою легку вудку і, діловито поплювавши на хробака, закинув. Ледь сплеснула вода від упалого тягарця, пробігли легкі кола від поплавця, і от він уже затих посередині невеликої прогалинки між заростей круглого листя латаття. Здригаючись від дотику мокрих колош до голих ніг, Коля присів, застромив вудлище в землю і весь скрутився грудочкою.

Хоч би сонце скоріше сходило!.. – подумав він, оглянувшись туди, де крізь туман рожевіла зоря. Але оглядаючись, він якось умудрився не випускати з виду свій поплавець, що повільно зносило течією.

От він торкнувся краю плоского, як млинець, чистого латаття і зупинився. Коля вже простягнув було руку, щоб відвести його знову на середину прогалинки, але поплавець здригнувся, присів, майже весь пішовши
у воду, потім знову підскочив і, часто й неглибоко присідаючи, поплив убік від листя. Тягти? Почекати? Пора... Легкий, якраз мірний ривок - і на тонкій волосіні заходила, заборсалася під водою, блиснувши сріблистим боком, риба.
Підлящик! - звільняючи його від гачка, сказав Коля.
Дядько Льоша, початок є! - намагаючись стримати радісні нотки, неголосно сказав він прямо в простір перед собою. З туману, десь зовсім поруч, пролунав голос дядька Льоші:
- Ну... Вітаю.
Відразу зігрівшись, Коля посадив на кукан свого первачка, квапливо переміняв хробака і знову закинув.
Але покльовки цього разу довго не було, і малий рибак, скучивши, вирішив подивитися, як влаштувався дядько Льоша. Піднявшись на стрімкий берег і обігнувши зарослі верболозу, він, нарешті, розшукав його. Дядько Льоша, виявляється, сидів зовсім не близько, як здавалося по голосі. Серце Колі наповнилося радістю: у дядька Льоші ще нічого не було, ні однієї рибинки! І це при його чотирьох найсучасніших вудках! Радісно підстрибуючи, Коля поспішив до своєї вудки з таємною надією, що на ній уже сидить здоровенний лящ чи окунь на півкілограма. Але поплавець як і раніше мирно дрімав, причаливши до листка латаття.

Коля не довго думаючи витяг вудку, узяв свій кукан з підлящиком і відправився на пошуки нових місць. Проходячи повз дядька, він показав йому свого підлящика, і тут обоє завмерли на півслові: поплавець у дядька Льоші ледь помітно здригнувся, потім рішуче і глибоко пішов у воду. Дядько Льоша класичне підсікання – убік, проти клювання, - витяг окунця, величиною на палець, який скаженно крутився на гачку.
- Нічого, для початку і цей зійде! - намагаючись придушити посмішку, сказав Коля і, задоволений, пішов далі по березі.

Дядько Льоша довго не саджав пійманого окунця на кукан, даючи йому вільно стрибати по березі і ніби зневажав таким уловом. Але коли окунець підскочив занадто
близько до води, він все-таки накрив його своєю широкою долонею, і докірливо зітхнувши, просмикнув йому під зябра шовковий, надміцний шнурок свого чудового кукана. Ловля почалася.

Сонце уже вийшло через ліс, що сутненів вдалині. Туман, чіпляючись за кущі і вільху, став нехотя відступати перед ним, уповзаючи в низинки. З кожною хвилиною теплішало. Навкруги все оживало. Звідкись з'явилися бабки і метелики. Частіше стали перепурхувати з гілки на гілку дрібні пташки в заростях верболозу. Над самою водою, опустивши донизу кінці крил, пронеслася пара куликів-перевізників.

Оживилися і наші риболови. З вудками на плечі, завбачливо сховавши в кишеню свій кукан з уловом, пройшов мимо Колі дядя Льоша. Починався кращий час клювання, і він поспішав на своє улюблене місце. Коля теж піднявся. Йому взагалі не сиділося довго на одному місці, якщо навіть риба і клювала. Увесь час йому здавалося, що десь є особливе, ще ніким не відкрите місце, таке, де тільки б встигнути закинути. Він азартно і невтомно обстежував усі недоступні місця, закидаючи гачок з наживкою в гущавину трави, то під корч, то, повиснувши на кущі і ледь тримаючись, умудрявся закидати вудку на бистрину, до якої інакше неможливо було добратися.

Піймавши на піщаній обмілині за допомогою власної кепки кілька мальків, він збігав на вир і витяг двох великих темно-зелених окунів. Наловивши в траві коників, зняв з волосіні тягарець і поплавець і, зайшовши в брід на обмілину, закинув гачок з насадкою туди, де обмілина переходила в глибоке, чорне місце... Тут йому вдалося вивудити головня і декількох яльців.

Час ішов, видобуток ріс, а Колі все було мало, і чим більше він ловив, тим ставав
азартнішим. Нарешті, відчуття голоду змусило його відволіктися. Давно вже наступив спекотний літній день, а хлопчик тільки тепер помітив це. Подивившись на свій важкий кукан, він вирішив, що першість забезпечена, і відправився відшукувати дядька Льошу.

З достоїнством і скромністю, як і належить справжньому риболову, він підійшов до дядька, закинув ще раз у стороні про всякий випадок свою вудку і, поклавши кукан у тінь куща, присів.

Чотири вудки дядька Льоші були розкинуті віялом і лежали на акуратно вирізаних рогульках, уткнутих у глинистий, хрящуватий берег. Червоні пера поплавців, злегка нахилившись на слабкій течії, стирчали з води. Дядько Льоша, постеливши під себе плащ, Зручно сидів на оберемку трави. Біля його ніг виднівся у воді кукан, а на ньому не більше десятка окунів. Виждавши для пристойності кілька хвилин і прикидаючись, що ще не бачив цього кукана з жалюгідним видобутком, Коля задав те споконвічне, співчутливо глузливе питання, від якого невдачливого риболова, звичайно, пересмикує:
- Що, дядьку Льоша, не клює?
- Так... Не бере щось більше! - підозріло охоче і весело відгукнувся дядько, доправляючи крайню вудку.
Коля стривожився: більше не бере... Значить раніше брало?
Чи не хитрить дядько?
- А піймав усе-таки що-небудь?
- Та так, дріб'язок усе... Один тільки придатний...
Але Коля, уже не слухаючи, кинувся до рюкзака дядька, прикритого полою плаща, відкинув її і ойкнув. З рюкзака стирчав широкий, як лопата, роздвоєний, сизий і ще вологий хвіст величезного ляща.

Важкий, золотавий і широкий лящ... Про такого завжди мріяв Коля. Оце так!.. От рибка! От би такого піймати! Але де йому... Хіба зуміє він знайти потрібне місце, дочекатися покльовки, і нарешті, вивести такого велетня? Звичайно, немає... А дядько от впіймав. І заздрість, негарна, неблагородна заздрість, охопила Коліну душу. Чого тепер вартий був його власний улов. яким він так пишався?
Ні! День зіпсований, і вже нічого не можна виправити. От устати і піти додому. І кукан кинути. Нехай якщо потрібно дядько бере…

- Ну, що, Коля, чи не час нам перекусити? - немов не зауважуючи сум'яття племінника, благодушно запитав дядько Льоша. - Давай-но сюди хмизу, та вогонь розпалимо.
Покірно і мовчки сховав Коля заповітного ляща назад у рюкзак, дбайливо прикрив його плащем і понуро побрів берегом збирати друзки хмизу, нанесені весняним паводком.

Ну й нехай! На що він ще здатний, як не збирати хмиз і палити багаття. Не вмієш ловити, так хоч це роби.
Він розпалив багаття, переніс до нього ближче свою вудку і, насадивши відразу цілий пучок хробаків, закинув її поруч з вудками дядька Льоші. Потім розстелив на піску газету і кинув на неї свій кукан з рибою.

- Ого! Так ти, брат, он скільки наносив! - здивувався раптом дядько Льоша. Коля недовірливо і хмуро глянув на нього.
Сміється, чи що? Але той з такою щирою цікавістю перебирав і розглядав Коліних риб, що в нього трохи полегшало на серці.
Тут, брат, не тільки на юшку, а й додому віднести вистачить, - весело сказав дядько Льоша, одну за одною знімаючи риб із Коліного кукана.
Відклади-но от цих окунів. Бачиш, які горбачі!
На омуті взяв, так? Так ... Давай їх у рюкзак, до ляща. Та й плотву велику туди ж, і головня, і густеру...
- Це не густера, а підлящик...
- Ну, нехай буде підлящик.
Давай краще за юшку братися.
Дядько Льоша дістав складаний ніж на мотузці, і взявся чистити рибу.
- Скільки ж у тебе всього-то? - запитав він трохи згодом.
Двадцять
шість...
- Молодець! А в мене от тільки дев'ять.
- Так... Зате який!
- Лящ гарний, вірно.

Але роболов-аматор не завеличиною риби женеться. Сьогоднішньому риболову-поплавочнику потрібно покльовку бачити, розумієш?
Хоч і малим буває йорж, але й він поплавець топить, і він своє особливе клювання має, і він на волосіні брикається, і його, негідника, теж піймати треба, а не в магазині купити. От що важливо! Звичайно, приємно велику рибу піймати, але зате при такій ловлі покльовки рідкі. Скільки задоволення втрачаєш! А для юшки, наприклад, дрібна різна риба краща від будь-якої великої. Візьми того ж йоржа. Здається, ну що за риба? Маленький, кощавий... А юшка без йоржа - це не справжня уха, а так,- суп з риби. А знаєш, як справжню юшку варять?

Накидають повний казан йоржів, варять, поки вони не випливуть, потім через марлю відціджують і тоді в цьому варять велику рибу - стер-лядку, судачка. От це, Коля, і юшка! Але і ми зараз не гірше приготуємо.

Спритно і ретельно промивши приготовлених йоржів -і окунів, він підвісив закопчений казанок над багаттям і, розстеливши на траві клейонку, нарізав кілька товстих скибок хліба, поклав огірки, коробку із сіллю, дістав дві дерев'яні ложки і, озброївшись однією з них, став помішувати кип'ячу уху. Не кваплячись, він додавав солі, перцю, лаврового листа, пробував, задумувався, ледь схиливши голову, і знову додавав ще чого-небудь.

Захоплені приготуванням обіду, зголоднілі рибаки і думати забули про закинуті вудки. А тим часом поплавець однієї з них за всіма правилами дешевого клювання ліг на бік, потім встав і тихенько пішов під воду.

І це була Коліна вудка! А господар її у цей час сидів біля вогню, не спускаючи голодних очей з кип'ячої, апетитної юшки, раз у раз судорожно проковтуючи набігшу слину. Позад нього щось важко шльопнуло по воді. Обоє підкинули голови, і Коля одним стрибком опинився біля своєї вудки. Прямо в штанях і тапочках ступивши у воду, він схопив вудлище і потяг. Щось неймовірно важке, ще сильніше за нього, потягнуло. Він спробував підняти вудлище вище, ступив дальше у воду, але все було марно... Зігнуте вудлище раптом різко відійшло назад, Коля позадкував, відчуваючи дивну легкість у руках і ще не вірячи тому, що сталося, оторопіло подивився на дядька Льошу. Той грюкнув з досади, кинув ложку на землю і квапливо спустився до Колі.

Вперше серйозно оглянув він нехитру вудку племінника з обривком волосіні на кінці і покачав головою:
- Ні, брат, на таку волосінь ляща не візьмеш. Так ще й без котушки! Розумієш тепер навіщо вона потрібна? Так-так... Ну, що ж!
Пора, видно, тобі справжню снасть завести. Не все ж тобі іграшками займатися...
Нахилившись він взяв одну із своїх вудок і, оглянувши її, простягнув Колі.
- На, візьми-но оцю. З такої у тебе б лящ не пішов...
Що, гарна? Бери, бери не хвилюйся! Пора тобі від сьогодні РИ БАЛКОЮ ставати. А за ляща не го рюй, ще не такого піймаєш! Ну, добре, підемо снідати. Юшка перекипить...
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь>
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться
title="datalife engine">datalife engine
либо войти на сайт под своим именем
Добавить

Комментарии

НАША ГРУППА
НОВОСТИ
АРХИВ НОВОСТЕЙ
Апрель 2023 (5)
Октябрь 2022 (5)
Октябрь 2021 (3)
Апрель 2021 (5)
Февраль 2021 (23)
Ноябрь 2020 (7)
Кто ONLINE
Сейчас на сайте: 7
Гостей: 6

Пользователи: 
- отсутствуют

 Последние посетители: 
ОПРОС

Нужна ли сайту группа в социальных сетях? Для общения рыбаков!

Да
Нет
Результаты
 
СЧЕТЧИКИ
Экстремальный портал VVV.RU
 
ПОПУЛЯРНОЕ
НОВОСТИ В МИРЕ
НОВОСТИ В МИРЕ
РЕКЛАМА
ВИДЕО О РЫБАЛКЕ
НОВОСТИ В МИРЕ
КАЛЕНДАРЬ
«    Март 2024    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
НАШ QR-КОД
НОВОСТИ В МИРЕ